Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На загальних зборах обговорювались і вирішувались такі питання, як розвиток кооперування на селі, політика індустріалізації. В серпні 1929 року загальні збори виборців вирішили передплатити достроково третю
державну позику індустріалізації.
Ранньої весни 1930 року дяковецька біднота об'єдналася в колгосп. Його членами стали комнезамівці. Вони назвали свій колгосп ім. Ворошилова. Першим головою обрали Є. П. Гуменюка. На той час до артілі вступило ЗО сімей, вона мала 50 гектарів землі, 45 коней та 36 корів. Перша колгоспна весна розпочалася дружно. Як тільки дяківчанин В. Поляруш проклав першу борозну, розоравши межі, за ним у поле вийшли всі члени артілі. У 1933 році колгосп вже об'єднував 257 дворів, мав 539 га орної землі та 113 коней5. Частина дяковецьких земель передавалася радгоспу ім. Якіра. Однак частина селянських господарств на осінь 1933 року лишалася одноосібною.
Нелегким був перехід одноосібного селянства на шлях колективного господарювання. Слабка матеріально-технічна база колгоспу, відсутність досвіду колективного господарювання, недоліки в організації праці та інші хиби-все це гальмувало справу. Та поступово ці недоліки виправлялися. На поля прийшла нова техніка. На польових станах налагодили громадське харчування, відкрили дитячі ясла, зміцнювалася трудова дисципліна. З 'явились перші ударники праці - М. П. Бевз, О. М. Романюк, Т. В. Січкоріз, які стали зразком для інших. У жовтні 1933 року загальні збори колгоспників артілі ім. Ворошилова прийняли лист- звернення до всіх колгоспників району - зустріти 16-у річницю Великого Жовтня високими показниками праці, ліквідувати знеосібку, поліпшити дисципліну. Це
скоро дало позитивні наслідки. Того року на кожен трудодень колгоспники одержали по б кг хліба. Одноосібники охоче йшли до колгоспу. Напередодні Великої В Ітчизняної війни всі хлібороби села стали колгоспника ми. 1940 року в артілі ім. Ворошилова налічувалося 690 дворів з населенням 2515 чоловік. Колгосп мав 2211 га землі, тваринницькі ферми, птахоферму, пас ку
Зростало й культурне життя села. У довоєнних Дяківцях працювало дві початкові й одна неповна середня школи, медичний пункт, відділення зв'язку, бібліотека, клуб. У приміщенні клубу пересувна кіноустановка почала щотижневе демонстрування кінофільмів. Часто відбувалися літературні вечори.
Напад фашистів на Радянський Союз порушив мирну працю трудящих. Захищати Батьківщину від фашистської навали пішло багато жителів села. 18 липня 1941 року до Дяківців вдерлися німецько-фашистські загарбники. За час окупації вони по-звірячому замучили й розстріляли в селі 500 радянських громадян. Чимало жителів села потрапило до фашистської неволі у табори, розміщені в самій Німеччині, у окупованій Франції та інших країнах.
Опинившись у Франції, дяківчани пліч-о-пліч з французькими патріотами боролися проти фашистської неволі, зустрічались там із своїм земляком-подолянином з Хмільницького району, героєм партизанського руху у Франції В. В. Пориком. В роки жорстокого терору не схиляли своєї голови перед ворогом і ті, хто залишився в своєму селі. В. І. Купрійчук та інші проводили підпільну роботу, допомагали партизанам добувати зброю, забезпечували їх продовольством, одягом, розповсюджували листівки. В 1943 році В. Купрійчук увійшов до партизанського загону ім. Щорса. 4-6 січня 1944 року поблизу Дяківців партизани цього загону знищили 6 німецьких грузовиків, захопивши у ворога зброю та продовольство.
Понад 600 дяківчан відважно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни проти фашистських полчищ. 200 радянських патріотів полягли в боях. Смертю хоробрих загинув комсорг підрозділу командир танка Г. Бездітний, який у своєму останньому бою знищив два фашистські танки. З урядовими нагородами повернулись з фронту С. В. Кондратюк - учасник оборони фортеці-героя Бреста, Д. І. Ткачук, К. Г. Кондратюк, Є. П. Гуменюк, що громили фашистські полчища під Сталінградом, С. С. Іванцов, який у складі окремої артбригади пройшов бойовими шляхами від Північного Кавказу і Орловсько-Курської дуги до столиці Чехословаччини Праги та багато інших.
20 березня 1944 року Червона Армія визволила Дяківці від окупантів.
Руїни й попіл залишили після себе фашисти. Майже не стало сільськогосподарських машин, тягла. Значно скоротилося населення. На польових роботах доводилось використовувати корів колгоспників. На кінець 1944 року колгосп ім. Ворошилова вже мав 124 робочих коней, 13 волів, 72 телят, 10 голів свиней, 40 овець, з сільськогосподарської техніки - один двигун, 36 кінних плугів, 84 борони, одну молотарку, 3 віялки та один зерновий трієр.
У 1945 році в Дяківцях нараховувалося 718 колгоспних дворів з населенням 2050 чоловік, у т. ч. працездатних чоловіків від 16 до 60 років - 250, жінок від 16 до 55 років - 5115. Обмаль сільськогосподарської техніки й інші недоліки були
Дяківці
Сторінка 3 з 5
соціалістичне змагання за вчасне виконання плану хлібозаготівель та сільсько господарського податку.На загальних зборах обговорювались і вирішувались такі питання, як розвиток кооперування на селі, політика індустріалізації. В серпні 1929 року загальні збори виборців вирішили передплатити достроково третю
Ранньої весни 1930 року дяковецька біднота об'єдналася в колгосп. Його членами стали комнезамівці. Вони назвали свій колгосп ім. Ворошилова. Першим головою обрали Є. П. Гуменюка. На той час до артілі вступило ЗО сімей, вона мала 50 гектарів землі, 45 коней та 36 корів. Перша колгоспна весна розпочалася дружно. Як тільки дяківчанин В. Поляруш проклав першу борозну, розоравши межі, за ним у поле вийшли всі члени артілі. У 1933 році колгосп вже об'єднував 257 дворів, мав 539 га орної землі та 113 коней5. Частина дяковецьких земель передавалася радгоспу ім. Якіра. Однак частина селянських господарств на осінь 1933 року лишалася одноосібною.
Нелегким був перехід одноосібного селянства на шлях колективного господарювання. Слабка матеріально-технічна база колгоспу, відсутність досвіду колективного господарювання, недоліки в організації праці та інші хиби-все це гальмувало справу. Та поступово ці недоліки виправлялися. На поля прийшла нова техніка. На польових станах налагодили громадське харчування, відкрили дитячі ясла, зміцнювалася трудова дисципліна. З 'явились перші ударники праці - М. П. Бевз, О. М. Романюк, Т. В. Січкоріз, які стали зразком для інших. У жовтні 1933 року загальні збори колгоспників артілі ім. Ворошилова прийняли лист- звернення до всіх колгоспників району - зустріти 16-у річницю Великого Жовтня високими показниками праці, ліквідувати знеосібку, поліпшити дисципліну. Це
скоро дало позитивні наслідки. Того року на кожен трудодень колгоспники одержали по б кг хліба. Одноосібники охоче йшли до колгоспу. Напередодні Великої В Ітчизняної війни всі хлібороби села стали колгоспника ми. 1940 року в артілі ім. Ворошилова налічувалося 690 дворів з населенням 2515 чоловік. Колгосп мав 2211 га землі, тваринницькі ферми, птахоферму, пас ку
Зростало й культурне життя села. У довоєнних Дяківцях працювало дві початкові й одна неповна середня школи, медичний пункт, відділення зв'язку, бібліотека, клуб. У приміщенні клубу пересувна кіноустановка почала щотижневе демонстрування кінофільмів. Часто відбувалися літературні вечори.
Напад фашистів на Радянський Союз порушив мирну працю трудящих. Захищати Батьківщину від фашистської навали пішло багато жителів села. 18 липня 1941 року до Дяківців вдерлися німецько-фашистські загарбники. За час окупації вони по-звірячому замучили й розстріляли в селі 500 радянських громадян. Чимало жителів села потрапило до фашистської неволі у табори, розміщені в самій Німеччині, у окупованій Франції та інших країнах.
Опинившись у Франції, дяківчани пліч-о-пліч з французькими патріотами боролися проти фашистської неволі, зустрічались там із своїм земляком-подолянином з Хмільницького району, героєм партизанського руху у Франції В. В. Пориком. В роки жорстокого терору не схиляли своєї голови перед ворогом і ті, хто залишився в своєму селі. В. І. Купрійчук та інші проводили підпільну роботу, допомагали партизанам добувати зброю, забезпечували їх продовольством, одягом, розповсюджували листівки. В 1943 році В. Купрійчук увійшов до партизанського загону ім. Щорса. 4-6 січня 1944 року поблизу Дяківців партизани цього загону знищили 6 німецьких грузовиків, захопивши у ворога зброю та продовольство.
Понад 600 дяківчан відважно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни проти фашистських полчищ. 200 радянських патріотів полягли в боях. Смертю хоробрих загинув комсорг підрозділу командир танка Г. Бездітний, який у своєму останньому бою знищив два фашистські танки. З урядовими нагородами повернулись з фронту С. В. Кондратюк - учасник оборони фортеці-героя Бреста, Д. І. Ткачук, К. Г. Кондратюк, Є. П. Гуменюк, що громили фашистські полчища під Сталінградом, С. С. Іванцов, який у складі окремої артбригади пройшов бойовими шляхами від Північного Кавказу і Орловсько-Курської дуги до столиці Чехословаччини Праги та багато інших.
20 березня 1944 року Червона Армія визволила Дяківці від окупантів.
Руїни й попіл залишили після себе фашисти. Майже не стало сільськогосподарських машин, тягла. Значно скоротилося населення. На польових роботах доводилось використовувати корів колгоспників. На кінець 1944 року колгосп ім. Ворошилова вже мав 124 робочих коней, 13 волів, 72 телят, 10 голів свиней, 40 овець, з сільськогосподарської техніки - один двигун, 36 кінних плугів, 84 борони, одну молотарку, 3 віялки та один зерновий трієр.
У 1945 році в Дяківцях нараховувалося 718 колгоспних дворів з населенням 2050 чоловік, у т. ч. працездатних чоловіків від 16 до 60 років - 250, жінок від 16 до 55 років - 5115. Обмаль сільськогосподарської техніки й інші недоліки були