Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На початку XX ст. постало питання про надійне сполучення центру міста з Замостям. Раніше через Південний Буг переправлялись паромом. У 1886 році було збудовано дерев'яний міст. Нові залізні мости спорудили в 1902 році через обидві протоки ріки, що омивають острів Кемпу.
З 1880 року вулиці Вінниці освітлювалися гасовими світильниками. Черев тридцять років, коли Київське відділення російського товариства «Всеобщей компании злектричества» спорудило в місті електростанцію, на вулицях встановлюються перші електричні ліхтарі. Електрикою обслуговували адміністративні будинки та житла багатіїв.
Однією з найважливіших проблем у місті залишалося постачання населення водою. В 1910 році почалося будівництво водогону, а наступного року перша його черга (кілька центральних вулиць міста) була закінчена. Єдиним засобом місвкото транспорту довгий час лишалися переважно фаетони. В 1912 році від центру до Замостя відкрито трамвайне сполучення. На початку XX ст. поліпшились і інші засоби зв'язку. Почала працювати телефонна станція. Дещо було зроблено і щодо впорядкування міста: забруковувались і озеленювались центральні вулиці, вимощувалися плитами або цеглою тротуари, було закладено міський парк. У 1911 році
в місті було 44 вулиці, 11 провулків, 6 майданів. Напередодні першої світової війни площа міста становила майже 4 тис. десятин.
Санітарно-гігієнічні умови та медичне обслуговування трудящих Вінниці були незадовільними. На вулицях - бруд і безладдя. 1897 року в місті на 30,5 тис. чоловік було лише 8 лікарів. У 1910 році працювало вже 16 лікарів, 19 фельдшерів, 12 акушерок, а також 4 спеціалісти щеплення віспи. Послугами лікарів могли користуватися тільки заможні верстви населення.
Поліпшення медичного обслуговування жителів міста і навколишніх сіл пов'язане з ім'ям великого російського вченого, анатома і педагога, засновника військово-польової хірургії Миколи Івановича Пирогова. В 1866 році під Вінницею біля с. Шереметки (тепер Пирогове) на садибі Вишня, придбаної ним ще в 1861 році, він звів будинок, де прожив останні п'ятнадцять років свого життя. Звідси М. І. Пирогов уважно слідкував за розвитком медичної науки, не кидав лікарської практики. Лише за півтора року, писав вчений у своїх спогадах, він здійснив у Вишні близько двохсот складних операцій (резекцій, ампутацій та ін.). Всі вони завершились успішно. Пирогов брав участь у заснуванні Вінницької лікарні для психічно хворих. Він вибрав місце для її спорудження і довів, що правий берег Південного Бугу за Садками - найкращий і найздоровіший щодо клімату й гігієни куточок міста. За ініціативою М. І. Пирогова в Шереметці збудували школу. У психіатричній лікарні працювали відомі вітчизняні лікарі, які внесли значний вклад у теорію й практику психіатрії. Першим директором лікарні був В. П. Кузнецов, який доклав багато зусиль у справі розгортання й організації роботи цього великого медичного закладу. З 1897 по 1900 рік у ній молодшим ординатором працював О. І. Ющенко, згодом академік Академії наук УРСР, ім'ям якого названа тепер лікарня.
У травні 1917 року в місті відкрили другий великий лікувальний заклад - лікарню ім. М. Пирогова. Її засновником був хірург Л. І. Малиновський, ім'ям якого названа одна з міських вулиць.
3 розвитком капіталізму помітні зрушення сталися в системі освіти, зростала кількість навчальних закладів. Та все ж на кінець XIX ст. переважна більшість дітей залишалася поза школою. 1899 року у Вінниці проживало 4027 дітей шкільного віку, а в школах міста вчилося всього 1179 учнів. Тим часом розвиток господарства вимагав усе більшої кількості освічених людей. Не випадково громадськість міста з початку 80-х років наполегливо добивається перед урядом відкрити у Вінниці середній навчальний заклад. Лише після довгих клопотань 1890 року з Могилева до Вінниці перевели реальне училище, через 10 років у місті відкрили міністерську (державну) жіночу гімназію. В дореволюційній Вінниці функціонувало також кілька приватних навчальних закладів. Найбільшим з них була жіноча гімназія Драганової. В 1907 році почалося навчання в чоловічій гімназії. Проте й ці навчальні заклади не задовольняли мінімальних потреб населення. Урядові органи змушені були створювати учительські семінарії та інститути: 1909 року у Вінницю з села Поток перевели учительську семінарію, а в липні 1912 року тут розгорнув роботу вчительський інститут.
Видатним явищем у культурному житті Вінниці другої половини XIX ст. була
Вінниця
Сторінка 6 з 25
спорудження приміщень культурних закладів: Народного дому (1902 р.) на Замості та міського театру (1910 р.) в центрі міста. В 1911 році на Поштовій вулиці закінчується будівництво приміщення міської думи. Однією з найоригінальніших будов того часу був готель «Савой» (нині «Україна»). Це великий п'ятиповерховий будинок, спорудження якого закінчилося 1912 року. Він був обладнаний центральним водяним опаленням та електричним ліфтом. На той час це була новинка для Вінниці.З 1880 року вулиці Вінниці освітлювалися гасовими світильниками. Черев тридцять років, коли Київське відділення російського товариства «Всеобщей компании злектричества» спорудило в місті електростанцію, на вулицях встановлюються перші електричні ліхтарі. Електрикою обслуговували адміністративні будинки та житла багатіїв.
Однією з найважливіших проблем у місті залишалося постачання населення водою. В 1910 році почалося будівництво водогону, а наступного року перша його черга (кілька центральних вулиць міста) була закінчена. Єдиним засобом місвкото транспорту довгий час лишалися переважно фаетони. В 1912 році від центру до Замостя відкрито трамвайне сполучення. На початку XX ст. поліпшились і інші засоби зв'язку. Почала працювати телефонна станція. Дещо було зроблено і щодо впорядкування міста: забруковувались і озеленювались центральні вулиці, вимощувалися плитами або цеглою тротуари, було закладено міський парк. У 1911 році
в місті було 44 вулиці, 11 провулків, 6 майданів. Напередодні першої світової війни площа міста становила майже 4 тис. десятин.
Санітарно-гігієнічні умови та медичне обслуговування трудящих Вінниці були незадовільними. На вулицях - бруд і безладдя. 1897 року в місті на 30,5 тис. чоловік було лише 8 лікарів. У 1910 році працювало вже 16 лікарів, 19 фельдшерів, 12 акушерок, а також 4 спеціалісти щеплення віспи. Послугами лікарів могли користуватися тільки заможні верстви населення.
Поліпшення медичного обслуговування жителів міста і навколишніх сіл пов'язане з ім'ям великого російського вченого, анатома і педагога, засновника військово-польової хірургії Миколи Івановича Пирогова. В 1866 році під Вінницею біля с. Шереметки (тепер Пирогове) на садибі Вишня, придбаної ним ще в 1861 році, він звів будинок, де прожив останні п'ятнадцять років свого життя. Звідси М. І. Пирогов уважно слідкував за розвитком медичної науки, не кидав лікарської практики. Лише за півтора року, писав вчений у своїх спогадах, він здійснив у Вишні близько двохсот складних операцій (резекцій, ампутацій та ін.). Всі вони завершились успішно. Пирогов брав участь у заснуванні Вінницької лікарні для психічно хворих. Він вибрав місце для її спорудження і довів, що правий берег Південного Бугу за Садками - найкращий і найздоровіший щодо клімату й гігієни куточок міста. За ініціативою М. І. Пирогова в Шереметці збудували школу. У психіатричній лікарні працювали відомі вітчизняні лікарі, які внесли значний вклад у теорію й практику психіатрії. Першим директором лікарні був В. П. Кузнецов, який доклав багато зусиль у справі розгортання й організації роботи цього великого медичного закладу. З 1897 по 1900 рік у ній молодшим ординатором працював О. І. Ющенко, згодом академік Академії наук УРСР, ім'ям якого названа тепер лікарня.
У травні 1917 року в місті відкрили другий великий лікувальний заклад - лікарню ім. М. Пирогова. Її засновником був хірург Л. І. Малиновський, ім'ям якого названа одна з міських вулиць.
3 розвитком капіталізму помітні зрушення сталися в системі освіти, зростала кількість навчальних закладів. Та все ж на кінець XIX ст. переважна більшість дітей залишалася поза школою. 1899 року у Вінниці проживало 4027 дітей шкільного віку, а в школах міста вчилося всього 1179 учнів. Тим часом розвиток господарства вимагав усе більшої кількості освічених людей. Не випадково громадськість міста з початку 80-х років наполегливо добивається перед урядом відкрити у Вінниці середній навчальний заклад. Лише після довгих клопотань 1890 року з Могилева до Вінниці перевели реальне училище, через 10 років у місті відкрили міністерську (державну) жіночу гімназію. В дореволюційній Вінниці функціонувало також кілька приватних навчальних закладів. Найбільшим з них була жіноча гімназія Драганової. В 1907 році почалося навчання в чоловічій гімназії. Проте й ці навчальні заклади не задовольняли мінімальних потреб населення. Урядові органи змушені були створювати учительські семінарії та інститути: 1909 року у Вінницю з села Поток перевели учительську семінарію, а в липні 1912 року тут розгорнув роботу вчительський інститут.
Видатним явищем у культурному житті Вінниці другої половини XIX ст. була