Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Вінниця

Сторінка 4 з 25
туди виїхали троє стипендіатів - Яків Педченко, Влас Хмель, Іван Крубович. Один з них (Яків Педченко) після закінчення університету в 1792 році здобув ступінь доктора медицини і повернувся до Вінниці, де й зайнявся лікарською практикою.
Протягом XVIII ст. вінничани брали участь в усіх значних виступах народних мас Правобережної України проти соціального та національно-релігійного гноблення. Вони активно сприяли гайдамацькому рухові. Під час великого селянсько-гайдамацького повстання, яке вибухнуло в 1734 році, повстанський загін на чолі з запорізьким козаком Гривою захопив Вінницю. З цього часу селянські заворушення навколо міста не припинялись до 60-х років XVIII ст. 12 липня 1750 року несподіваним нападом гайдамаки захопили Вінницький замок, зруйнували громадську (замкову) канцелярію, знищили судові справи та чимало шляхетських документів на землеволодіння. У 1764 році гайдамаки знову оволоділи Вінницею. Після розгрому польської шляхти в самій Вінниці чи в інших містах їм доводилося відступати перед загрозою переважаючих сил ворога.
В другій половині XVIII ст. у Вінниці поступово з'являються капіталістичні підприємства. На березі Південного Бугу в 70-х роках було побудовано велику гамарню, де роботу молота механізували з допомогою рушійної сили води. Тут застосовувалась вільнонаймана праця. Це була перша капіталістична мануфактура у Вінниці. Жвавішала робота ремісничих об'єднань. Коли у першій чверті XVIII ст. у місті існував лише один спільний цех, то в 1777 році працювали шевський, кравецький, кушнірський та інші цехи. Місто розросталося, з'являлися нові будинки, райони. Напроти замку виникає містечко, яке пізніше дістало назву Забужжя (теперішнє Замостя). В описі Вінницького староства 1782 року вперше трапляється згадка про слободу Тяжилів. Разом з передмістями у Вінниці 1767 року було 530 будинків, а через 15 років їх стало 610. Вінниця на той час належала до найбільших міст Правобережної України.
Своєрідними будівлями міста були дерев'яні церкви, які споруджувалися місцевими майстрами. Серед них виділялася церква святого Миколи, зведена 1746 року в західноукраїнському стилі. Розташована на горі лівого берега Південного Бугу, вона прекрасно вписується в міський пейзаж. Будівля завершується трьома блискучими банями. Здаля церква нагадує групу струнких ялин, що в народному уявленні символізують поривання у височінь. Народні умільці її збудували без жодного залізного цвяха.
Центром економічних зв'язків Вінниці залишався ринок, де жваво йшла торгівля. Крім ремісничих виробів, тут продавали рогату худобу, свиней, птицю, городину, садовину, зерно, борошно, мед, віск, тютюн тощо. Навколо ринку споруджували житлові будинки, ремісничі майстерні та інші приміщення. Від Мурів у напрямі ринку і Південного Бугу йшли підземні ходи.
З розвитком економіки міста загострювалися взаємовідносини між новонароджуваною буржуазією і феодалами. Посилювалась боротьба вінницьких міщан проти старости, вони все рішучіше виступали проти позбавлення їх міських прав та вольностей. Ці протиріччя в своїх інтересах використовувала міська буржуазія. Вона часто в магістраті встановлювала вигідні їй порядки. Населення міської території було поділено на дві частини з різним правовим станом. Жителі Вінниці з передмістями підлягали магдебурзькому праву і належали до повноправних міщан, а для мешканців приміського села Тяжилова обов'язковим було панщизняне право, вони вважалися кріпаками міста. Ця друга група населення усувалася і від участі в керівних міських органах. Міська верхівка багатіїв захопила в свої руки ринок, підприємства (броварні, млини, гуральні тощо) і перетворила міські землі в свою спадкову власність. Це вело до нових класових протиріч - боротьби міської бідноти проти новонароджуваного класу буржуазії.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Вінниця стає центром Брацлавського намісництва, а з утворенням Подільської губернії в 1797 році - Вінницького повіту. Протягом перших років перебування у складі Росії відбулися значні зміни в юридичному статусі міста. На початку 1798 року у Вінниці введено «Городовое положение», яке мало більш прогресивний характер, ніж середньовічне магдебурзьке право. Правда, і воно забезпечувало інтереси найперше заможних верств населення. Право голосу при виборах до «Зборів міського товариства» мали лише особи, які володіли капіталом не менше 5 тис. крб. і досягли 25 років. Ці збори та загальна й шестигласна думи були органами міського самоврядування.
Міським самоврядуванням керували губернське правління і губернський магістрат. Запроваджені у місті нові органи проіснували майже без змін до 70-х років XIX століття.
Основу промисловості в першій половині XIX ст. складали кустарні промисли. Серед них головне місце належало кравецьким, шевським, ковальським майстерням. У місті існувало кілька дрібних промислових підприємств. Працювала суконна мануфактура, яка спочатку мала два верстати, що обслуговували 5 вільнонайманих робітників. У 1809 році на цій мануфактурі працювало вже 47