Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Вороновиця

Сторінка 4 з 7
з тим робітники багато допомагали підшефним селам в організації колгоспів, ремонті техніки тощо, В 1935 році завод переробив 928 тис. цнт сировини і одержав цукру близько 150 тис. цнт замість 93 тис., визначених планом. Собівартість центнера цукру знизилася з 42 крб. до 27 крб. Завод одержав прибутку понад 800 тис. крб.2. У 1940 році вироблено цукру майже в 2 рази більше, ніж до революції.
У передвоєнні роки поліпшився й матеріальний добробут, значно зросла культура трудящих Вороновиці. До 1933 року було ліквідовано неписьменність. Усі діти шкільного віку навчалися. Великою популярністю серед населення користувалися клуб і бібліотеки. Кіно, радіо, книга міцно ввійшли в побут трудящих. При клубі почали працювати різні гуртки, які об'єднували близько 200 юнаків та дівчат. Минулися лихі часи, коли жителі села кидали рідні домівки, шукаючи кращої долі в інших краях. Трудяще населення Вороновиці почало жити заможно й культурно.
Але розмаху нового життя перешкодив напад на нашу країну німецько-фашистських загарбників. 21 липня 1941 року село окупували фашистські війська. Катування і смерть принесли вони радянським людям. Та не корилися жителі ворогові. Незабаром вороновицькі комуністи створили підпільні й партизанські групи.
З вересня 1941 року на території Вороновицького району розгорнули боротьбу з ворогом 3 підпільні групи. Організатором і керівником однієї став комуніст І. Ф. Яковенко, до війни працівник редакції районної газети та кореспондент львівської обласної газети. До складу групи входили Д. Андріяш, І. Галаган, С. Самофалов, А. Суворов, М. Сученко, О. Сученко, Б. Шуляк. Група встановила зв'язок з Вінницькою підпільною організацією. До складу групи І. Ф. Яковенка входили жителі Вороновиці й Ганщини.
Згодом виникла ще одна група в Зарудинцях, яку очолив комуніст її. Т. Гармидер. Підпільник, працівник друкарні М. Сученко складав і друкував листівки. Частину їх передавали Вінницькій підпільній організації, розповсюджували в районі. За завданням Вінницького підпільного партійного центру були вивезені з Вороновицької друкарні 2 каси шрифту, одну передали у Вінницю, а друга зберігалася в І. Ф. Яковенка. Ворогу вдалося натрапити на слід підпільників. 27 грудня 1943 року гестапівці вдерлися до квартири І. Ф. Яковенка і на місці розстріляли його. Були заарештовані М. Сученко і С. Самофалов, яких пізніше розстріляли в гестапо. Заарештували і всіх працівників друкарні. Решта членів групи пішла в ліс, щоб з'єднатися з партизанським загоном.
Вороновицькі партизани під керівництвом Б. Шуляка здійснили ряд диверсій на лініях зв'язку, знищили німецький радіовузол, убили начальника місцевої поліції і одного поліцейського. В 1943 році загинули в бою з німецькими загарбниками в селі Війтівцях Липовецького району активні учасники Вороновицької підпільної групи Д. Андріяш, А. Суворов, Б. Шуляк.
Група підпільників в селі Зарудинцях продовжувала діяти до приходу частин Червоної Армії. Вона здійснювала диверсії на телеграфних лініях і на дільниці вузькоколійної залізниці Вороновиця - Фердинандівка, пустила під укіс кілька німецьких ешелонів з боєприпасами і продовольством. Патріоти провадили також агітаційно-пропагандистську роботу серед жителів навколишніх сіл, залучали їх до боротьби з гітлерівськими окупантами, друкували й розповсюджували антифашистські листівки.
Сотні жителів Вороновиці самовіддано билися з окупантами на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багатьох з них було нагороджено орденами й медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні військовий моряк нині контрадмірал В. С. Пилипенко, льотчики П. А. Колісник, Г. М. Олійник.
У районі Вороновиці протягом тривалого часу відбувалися жорстокі бої з фашистами. Радянські воїни визволили село 13 березня 1944 року. Окупанти, відступаючи під ударами Червоної Армії, залишили після себе у Вороновиці згарища і руїни. Загарбники зруйнували майже всі споруди колгоспу, громадські приміщення, багато житлових будинків, цукровий завод та інші підприємства. Повністю знищили техніку, на фермах не залишилося жодної тварини.
Ще неподалік гриміли бої, а трудящі селища взялися за відбудову господарства. Доводилося робити все спочатку. Незабаром відновила діяльність партійна організація цукрового заводу. Під її керівництвом колектив робітників та інженерно-технічних працівників розпочав відбудовувати підприємство. На суботники й недільники виходили всі мешканці. Вони ремонтували пошкоджені будинки, садили дерева.
Розгорнули роботу медичні установи, культурно-освітні заклади, районний клуб, бібліотека. На початку 19451946 навчального року в районі була відновлена довоєнна мережа шкіл.
Поверталися додому фронтовики, бралися до мирної праці. На Степанівському цукрозаводі партійна організація вже в 1948 році нараховувала 38 чоловік. Комуністи очолили соціалістичне змагання, в якому брали участь майже всі робітники підприємства. Завод став давати

Вороновиця