Сторінка 2 з 7
Тяжко жилося й робітникам Степанівського цукрозаводу. Робочий день тривав 14-15 годин. Мізерні заробітки скорочувались різними штрафами. Жили робітники у глиняних халупах та землянках. В казармах на одне спальне місце припадало по двоє робітників, які відпочивали позмінно.
Таке становище трудящих вело до загострення класових протиріч на селі.
Вороновиця не лишалася осторонь революційних подій 1905-1907 років. Восени 1905 року застрайкували робітники Степанівського цукрового заводу. Вони вимагали 8-го динного робочого дня, поліпшення умов праці. На підприємстві розповсюджувалися листівки, в яких повідомлялося про кривавий злочин царизму 9 січня в Петербурзі, про революційні події в країні. Листівки закликали робітників і селян посилювати боротьбу проти самодержавства. Брацлавський повітовий справник доповідав губернським властям, що страйк робітників Степанівського цукрозаводу став загрозливим. Застрайкували й селяни, які працювали в економіях Вороновиці, Сорочина, Зарудинців, Обідного та інших сіл. Селянськими заворушеннями позначені й наступні роки.
Пожвавлення капіталістичних відносин на селі напередодні першої світової війни призвело до посилення експлуатації і дальшого розшарування селян Вороновиці. В цей час сталися певні зрушення в розвитку освіти. Вороновиця вже мала дві однокласні і одну двокласну школи. 1913 року на кошти селян відкрили ремісничу школу, в якій 28 чоловік навчалися ковальського й столярного ремесла.
Звістка про повалення самодержавства надала трудящим нових сил у їх боротьбі. Організаторами її стали бідняки й солдати, що повернулися з фронту. В жовтні 1917 року відбувся збройний виступ. Жителі Вороновиці та прилеглих сіл заарештували і роззброїли начальника місцевої міліції Тимчасового уряду, звільнили з-під арешту слюсаря А. Обливача, якого власті затримали перед цим за вчинений опір. Лише силою карального козацького загону виступ селян було придушено.
Трудящі Вороновиці схвально зустріли Велику Жовтневу соціалістичну революцію і рішення II Всеросійського з'їзду Рад. Надрукований за ініціативою вінницьких більшовиків і доставлений у кількох десятках примірників до села текст Декрету про землю, підписаний Леніним, селяни не випускали з рук. Його читали на мітингах і зборах. Повітовий комісар Центральної ради доповідав своєму начальству, що селяни Вороновиці знаходяться під великим впливом більшовицького з'їзду Рад.
Радянську владу у Вороновиці проголосили в січні 1918 року.
В роки громадянської війни та іноземної інтервенції трудящі села брали участь у партизанському русі проти німецьких загарбників та петлюрівської Директорії. У березні 1919 року Вороновицю визволили від петлюрівців частини 1-ї Української радянської дивізії. Однак після цього село ще не раз зазнавало ворожих нападів. Особливо запеклі бої з петлюрівськими бандами відбувалися тут улітку 1919 року. В січні 1920 року село визволили частини Червоної Армії, підтримані місцевим населенням. Навесні його знову захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі й петлюрівці. В червні цього ж року жителі Вороновиці назавжди стали вільними.
До створеного ревкому увійшли: голова В. Малафєєв, члени - 3. Андрійчук, В. Галаганюк, К. Добринчак, К. Кобець, від робітників цукрового заводу - С. Вдовиченко, П. Дзюбанчук і Ситник.
Почалося будівництво нового життя. Ревком видав наказ, за яким всі підприємства, маєтки, ліси й води, що були приватною власністю, переходили у загальний фонд держави і ставали надбанням всього народу.
В центрі уваги ревкому стояли питання політичного виховання трудящих, культурного будівництва, кооперування селян, роботи серед молоді. Трудящі вирішували питання про клуб, бібліотеку, охорону майна, відбувалися вибори делегатів на повітовий селянський з'їзд, розглядалися конфліктні справи.
На мітингу, скликаному ревкомом 18 липня 1920 року, робітники Степанівського цукрового заводу прийняли резолюцію, в якій говорилося: «Ми, робітники і службовці Степанівського цукрового заводу, клянемося, що за першим закликом Радянської влади підемо всі, як один, на боротьбу з
Дивиться також інші населені пункти району: