Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Вапнярка

Сторінка 3 з 6
Допомагаючи селянам, залізничники відправляли у підшефне село Комаргород понад 40 примірників центральних і місцевих газет.
Коли фашисти розв'язали грабіжницьку війну проти Країни Рад, на плечі залізничників Вапнярки лягло складне й відповідальне завдання: забезпечити безперебійне просування поїздів через станцію, військ, бойової
техніки на фронт, людей і матеріальних цінностей в глиб країни. Станцію нещадно бомбила ворожа авіація. Багато потрудилися тоді працівники 4-ї дистанції колії під керівництвом начальника станції І. Я. Іваненка.
22 липня 1941 року селище окупували фашистські загарбники. Для трудящих Вапнярки настали тяжкі часи поневолення і знущань. Однак вони не схилили голови. В селищі виникла підпільна комуністична організація, яку очолив П. С. Редько. З січня 1942 року вона об'єднувала патріотів Вапнярки, Горишківки, Жолобів та інших навколишніх сіл. Підпільники приймали по радіо зведення Рад- інформбюро і розповсюджували серед населення, вели антифашистську пропаганду, зривали виконання сільськогосподарських робіт, виводили з ладу трактори, машини, виливали пальне, щоб окупанти не могли використати його, псували вантажі. Працівник пошти С. С. Білоус був радистом підпільної організації. Ф. О. Коломієць працював до війни помічником машиніста станції Вапнярка, а коли сюди вдерлися фашисти, він встановив зв'язок з Ямпільською підпільною організацією, виводив з ладу паровози. О. А. Юрченко, колишній тракторист колгоспу, псував сільськогосподарські машини, перешкоджав відправці хліба до Румунії.
Опір загарбникам чинили й інші мешканці селища, які не входили до організації. Машиніст МТС С. Я. Гудима руйнував техніку, окремі доручення підпільників виконували М. О. Алібкоров, К. П. Бак та ін. У вересні 1943 року румунським окупантам вдалося натрапити на слід підпілля, багато патріотів було ув'язнено.
Частини 2-ї танкової армії 2-го Українського фронту 16 березня 1944 року визволили Вапнярку від німецько-фашистських загарбників. На станції радянські воїни захопили заготовлені ворогом для вивозу 1300 автомашин та сотні вагонів з військовим майном.
У боях за оволодіння Вапняркою відзначились танкісти генерал-лейтенанта С. І. Богданова, підрозділи генерал-лейтенантів Ф. Ф. Жмаченка й С. Г. Трофименка. На ознаменування здобутої перемоги з'єднанням і частинам, що найбільше відзначилися в боях за визволення Вапнярки, наказом Верховного Головнокомандуючого присвоєно найменування «Вапнярських», а 180-а стрілецька дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора. 16 березня 1944 року Москва від імені Батьківщини салютувала доблесним військам 2-го Українського фронту, які оволоділи залізничним вузлом і селищем Вапняркою, двадцятьма артилерійськими залпами із 124 гармат. На честь перемоги Радянської Армії над фашистською Німеччиною в 1954 році в селищі споруджений пам'ятник-обеліск. Жителі Вапнярки свято шанують тих, хто віддав своє життя за їх визволення. На братській могилі, де поховані 106 радянських воїнів, трудящі встановили у 1965 році пам'ятник.
Трудівники селища з першого дня після визволення взялися до відбудови станції, підприємств і установ. Уже 28 березня 1944 року відновився рух поїздів на залізничній колії між станціями Вапнярка й Могилів-Подільський.
Відбудовчі роботи здійснювалися у важких умовах. Ворог намагаючись перешкодити роботі на залізниці, не припиняв бомбардування. Лише в травні 1944 року відбулося 17 великих авіанальотів, в результаті чого зазнали руйнувань міст, паровозне й вагонне депо, казарми, житлові будинки, три гідроколони. Великих руйнувань зазнали складальний та механічний цехи, на підході до станції були пошкоджені 8 стрілочних постів тощо.
Організатором трудящих селища на відбудову зруйнованого господарства став вузловий партійний комітет. До кінця 1944 року робітники полагодили 20 км залізничного шляху, побудували новий міст, відремонтували 22 паровози, 2 зали пасаіжирського вокзалу, житлові й службові приміщення, електромережу, котельний пункт.
Почалося будівництво залізничного клубу силами громадськості (старий клуб знищили окупанти). Майже щодня тут працювали робітники й службовці селища. Не вистачало електричного освітлення, 18-кіловатна станція не забезпечувала потреби вузла. Зусиллями робітників потужність станції скоро було збільшено у три рази.
Чимало було зроблено для сільського господарства. Працівники Вапьярської МТС зобов'язалися до 20 грудня 1944 року обладнати майстерню для ремонту тракторів, реконструювати розбірний, радіаторний цехи та провести інші роботи. Ці зобов'язання було виконано. Вже наступного року МТС виконала план весняних робіт на 200 проц. В МТС з'явилася нова техніка - трактори, комбайни різного призначення тощо. Для оволодіння технікою при МТС почали працювати курси механізаторів.


Вапнярка