Сторінка 2 з 6
травня навіть вчинили заколот у Вапнярці. Та вже 12 травня загони Червоної Армії вигнали їх з селища. В липні 1919 року Вапнярку захопили петлюрівці. До кінця року станція кілька разів переходила з рук у руки. Петлюрівці зазнали нищівної поразки. Навесні 1920 року селище окупували польські інтервенти. 22 червня радянські воїни остаточно визволили селище від ворога.
Відновили діяльність радянські органи влади. Розпочав роботу селищний комсомольський осередок. Та життя трудящих було неспокійним: мешканців селища часто грабували банди. Комсомольці стали активними учасниками захисту станції і селища. Повністю настало мирне життя лише в середині 1922 року, коли було покінчено з бандитами.
Швидко налагоджувалася робота залізничного вузла. Депо станції Вапнярка вийшло переможцем у змаганні по ремонту паровозів Південно-Західної залізниці. У відновленні роботи депо значну роль відіграв С. В. Гандзей, який раніше працював слюсарем вагонного депо Одеси. Він прибув до Вапнярки влітку 1921 року для налагодження руху на залізничному транспорті. Скоро він став начальником депо і працював тут до 1924 року.
Надійним помічником комуністів у відбудові Вапнярки був вузловий осередок комуністичної спілки молоді, створений у 1922 році. Комсомольці допомагали
селищному нартосередку в роботі серед сільського населення. Вони згуртовували бідноту, допомагали їй вчасно провести весняну посівну кампанію, вели політико- виховну роботу, готували й ремонтували сільськогосподарський реманент.
З 1923 року Вапнярка - районний центр. Першим секретарем райкому партії обрали С. В. Гандзея, начальника депо, комуніста з дожовтневим стажем. Тоді ж залізничний і селищний партосередки об'єдналися. Вапнярські комуністи й комсомольці за рішенням райкому партії організували шефство над селами. На підприємствах комплектувалися спеціальні бригади для подання допомоги селу в господарських, громадських питаннях, у культурно-масовій роботі. Вони організовували клуби, сельбудинки, бібліотеки, постачали селам літературу.
В селищі запрацювали культосвітні заклади. Початкова школа з 1923 року стала семирічною. Разом з вчителями комсомольці доклали чимало зусиль для ліквідації тяжкої спадщини минулого - неписьменності. Вони облікували всіх неписьменних і малописьменних, навчали їх грамоти. 1923 року відбувся перший випуск слухачів лікнепу.
Велику виховну роль у зміцненні союзу робітників і селян відігравали спільні збори й мітинги робітників і селян. Коли імперіалісти вчинили у травні 1923 року злодійське вбивство радянського дипломата В. В. Воровського, у Вапнярці відбувся мітинг робітників-залізничників і селян навколишніх сіл, на яішму було близько тисячі чоловік. Присутні гнівно засудили підступність міжнародної реакції і заявили, що ніякими провокаціями не порушити єдності робітників та селян Країни Рад.
Як безмежне горе сприйняли жителі селища звістку про смерть В. І. Леніна. В день похорону вождя у Вапнярці відбувся великий траурний мітинг. Сюди прибули й мешканці навколишніх сіл. Мітинг пройшов під лозунгами: «Ленін вмер, але його ідеї не вмруть. Міцніше з'єднаємось навколо Комуністичної партії!». Присягаючи на вірність ідеям великого Леніна, кращі виробничники подавали заяви про вступ до партії. За ленінським призовом у Вапнярці вступило до партії 22 чоловіка.
Йдучи шляхом, вказаним В. І. Леніним, трудящі Вапнярки успішно будували нове життя. Підводячи підсумки відбудови господарства, в листопаді 1925 року в селищі провели свято врожаю. На виставці демонструвались досягнення сільського господарства та промислових підприємств.
За роки довоєнних п'ятирічок Вапнярка розвивалась не тільки як залізничний вузол. Тут з'явилися різні підприємства - каменоломні, електростанція, нафтобаза, елеватор, маслозавод, круп'яний завод, різні майстерні МТС.
Зростало й залізничне господарство. Побудували нове приміщення пасажирської станції, нове вагонне та паровозне депо.
З розвитком господарства упорядковувалося й селище Вапнярка. Швидко здійснювалось житлове й культурно-побутове будівництво. З'являлися нові вулиці, квартали. Кількість його жителів перевищила 2100 чоловік.
Значні зрушення сталися і в медичному обслуговуванні населення. Працювали лікарня, амбулаторія, жіноча та дитяча консультації.
Чималих успіхів було досягнуто в галузі освіти й культури. Семирічна школа, яка мала інтернат на ЗО місць, з 1935 року
перетворилася в десятирічку, а наступної осені відкрилися ще дві середні школи, в яких навчалося вже близько двох тисяч дітей.
Розгорталася мережа культосвітніх закладів. Працювали селищна та залізнична бібліотеки, два кінотеатри. При клубі залізничників діяли гуртки - драматичний, музичний, гігієни тощо. Населення передплачувало багато газет і журналів.
Дивиться також інші населені пункти району: