Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Бар

Сторінка 3 з 7
розправу над православними. Зухвале насильство над поневоленим народом посилило гайдамацький рух, вершиною якого була Коліївщина. Царський уряд допоміг польським панам придушити повстання, одночасно розгромив конфедератів. ЗО липня 1768 року російські війська вступили в Бар. Барська конфедерація, підтримувана Туреччиною і Францією морально й матеріально, продовжувала боротьбу. 1771 року російські війська вдруге розгромили загони конфедератів і взяли Бар. У 1772 році Барська конфедерація розпалася.
З возз'єднанням Правобережної України з Росією Бар увійшов до складу Брацлавського намісництва, а з 1797 року-Могилівського повіту Подільської губернії.
Протягом першої половини XIX ст. місто помітно зросло. Якщо в 1846 році тут було 4709 жителів, то в 1861 році - 7965. Бар був значним торгово-ремісничим містом Поділля, мав 14 промислових підприємств, у т. ч. 4 шкіряні, 2 чавуноливарні, 8 черепичних заводів, 4 водяні млини, добре розвинений візничий промисел. В місті налічувалося 463 ремісники. Щороку тут відбувалося 22 ярмарки, на які з'їжджалися купці з Поділля, Волині та інших місць. У місті було 129 лавок, 22 заїжджі двори. Більшість населення жила коштом торгівлі, ремесла, поденної роботи або з найму і тільки частина міського населення (460 господарств) - переважно за рахунок хліборобства, орендуючи міські землі.
Розвиток промисловості й ремесла сприяв виникненню культурно-освітніх закладів. У місті було два училища - повітове, створене 1803 року на базі повітової школи уніатів-базиліан, і духовне, відкрите 1837 року. 1860 року в місті працювало 2 лікарні.
Соціальний і національний гніт трудящих у першій половині XIX ст. викликав хвилю народних повстань. Повстанські загони діяли і навколо Бара. В грудні 1829 року вони напали на економію сусіднього села Комарівців, звідки походив один із сподвижників Устима Кармалюка - Й. Серветник. Повстанці знаходили співчуття й підтримку серед міщан Бара. Відомо, що і сам Устим Кармалюк таємно бував тут і зупинявся в сестри Й. Серветника і її знайомих.
Після скасування кріпацтва царський уряд, задовольняючи інтереси буржуазії, здійснив 1870 року реформу міського самоврядування. Однак проведення буржуазної реформи затягувалося на догоду дворянству. В Барі міське положення запровадили тільки 1892 року. До обраних міської думи й управи ввійшли багатії міста.
Бар перетворювався в промислове місто. Проте цей процес відбувався дуже повільно. В 1865 році був збудований спиртовий завод. З 1880 року почав працювати пароводяний млин. Дальшому піднесенню економіки міста сприяло будівництво залізниці Жмеринка-Могилів. У 1900 році збудовано цукровий завод, який став найбільшим підприємством міста. З 658 робітників міста 400 працювали на цукровому заводі. Напередодні першої світової війни в місті діяли також 4 цегельні підприємства, які мали по кілька робітників. Одночасно місто зберігало ремісничий характер. У 129 ремісничих закладах працювало 440 кравців, шевців та ін. Товари народних майстрів у великій кількості продавалися на ярмарках. Щороку в місті відбувалося 26 ярмарків.
Розвиток промисловості вплинув на соціальний склад населення. Частина жителів лишала сільське господарство й переходила працювати ца заводи та фабрики. Однак ще багато міщан орендувало міські землі, і це було їх головним джерелом існування. Робітники працювали по 12-14 годин за мізерну заробітну плату. Особливо важко жилося сезонним робітникам. Селяни навколишніх сіл восени і взимку працювали й жили тут же, на заводі, у брудних і сирих бараках. Весною і влітку вони разом із своїми односельцями працювали за наймом на бурякових плантаціях, де заробітна плата в день становила 15-20 копійок.
Революційна боротьба пролетаріату промислових центрів Росії чим далі більше впливала на свідомість робітників Бара, переконувала їх у необхідності спільного виступу на захист своїх прав. У травні 1905 року трудівники цукрового заводу взяли участь у загальному страйку сільськогосподарських робітників. Страйкарі вимагали підвищити заробітну плату, не допускали до роботи найманих робітників з інших районів.
Обличчя міста почало помітно змінюватися тільки на початку XX ст. 1911 року в ньому було 124 кам'яні будинки, появилися тротуари, освітлення. Але в цілому Бар забудовувався безпланово, вздовж кривих і брудних вуличок стояли впритул низенькі будиночки, в яких поневірялася міська біднота. Каналізації не було, і місто душив сморід. На міський благоустрій виділялись незначні кошти. Населення обслуговували міська і заводська лікарні на 10 ліжок, 2 приватні лікарні, де працювали 3 лікарі, 3 фельдшери і 5 акушерок.
Інтереси зростаючого капіталізму вимагали дальшого розвитку народної освіти. 1911 року в місті відкрили гімназію, працювало училище. Вчилося в цих навчальних закладах 409 чоловік - вихідці з багатих сімей. Для дітей сільської бідноти і робітників існували (з 1874 р.) двокласне міське початкове народне училище агрошколі та інших підприємствах і установах.


Бар